Оповiдання: Колекцiонер (рассказ: Колекционер)

Оповiдання: Колекцiонер (рассказ: Колекционер)

Page 1 Page 2 Page 3

Втім, розгубленість швидко зникла. Я прийшла сюди не просто так. Я шукала свою стару знайому — крамничку усілякого мотлоху, старовинного і чудернацького. Я багато разів робила тут закупки незрозуміло чого, а тепер прийшла за однією важливою, і єдиною потрібною річчю.
Я прийшла за гострим ножем.
-Доброго дня, чим можу вам помогти?- спитала мене ласкаво дівчина-продавець.
Я трохи злякалась її лагідності. Коли задумуєш щось відповідальне і секретне завжди остерігаєшся лагідних незнайомців. А раптом вони вже геть усе знають, про цілий твій задум, і намагатимуться перешкодити?
Але, я зрозуміла, що то лише мої побоювання, тож не треба подавати виду, що я лякаюсь задуманого мною.
-Мені потрібен гострий ніж.
Дівчина ще ширше розтягла губи у посмішці, хоча здавалось вже ітак нема куди, і хитнула білявою голівкою в задумі.
-Вам он на тому стенді варто подивитись. Думаю, щось точно підійде. Вам допомогти?
-Та ні, я сама підберу те, що треба.
Авжеж. От вони, сталеві вбивці. Мирно спочивають у своїх тимчасових домівках на вітрині. Мабуть чекають когось, хто захоче їм подарувати життя. Хто захоче застосувати їх за призначенням, чи може вони очікували, що я просто повішу їх на стіну і буду милуватись? Е ні, милі мої, доведеться комусь із вас трошечки попрацювати сьогодні ввечері.
Я раптово злякалась своїх власних думок. А раптом тут поруч зі мною є хтось, хто вміє залазити в чужу голову і зможе розкрити усі мої задуми?… Це було б жихливо!
Я з пересторогою глянула одним оком на блондинку. Та мовчки щось наводила у великому зошиті.
Чомусь, цей зошит здавався мені занадто великим, як для ділових записів… Може, вона просто нотує у нього детальні характеристики кожного з відвідувачів магазину?… Ні, то мабуть моя параноя дається в знаки. Навряд чи маленька крамничка стала б вести такі докладні описи клієнтури.
Я повернулася до моїх улюбленців, одного з яких мені доведеться взяти із собою. Старовинні, в цьому я трохи розбираюсь. Он той, здається, з ручкою із слонового бивня. Трохи жовта, але саме це і вказує на її вік.
Хм… Цей!
-Ви вже обрали? — наче почула мою думку блондинка.
Я намагалась сховати своє сум’яття… Вона не могла знати, що я збираюсь робити з ножем, тож не треба хвилюватись… Спокійніше. -Оцей, будь ласка. – впевнено мовила я.
Дівчина робила свою справу впевнено і уміло, дістала ніж, посміхнулась фірмовою посмішкою магазину, загорнула ніж у пакунок, знов усміхнулась, передала сувій мені і прийняла гроші. Раз, два, три – і ніж у мене. Я навіть не помітила, як тремтіли мої руки від хвилювання. І, тим паче, я не помітила, як швидко ноги винесли мене на вулицю.
Сонце йшло до заходу. Неквапливо рухалось до горизонту, наче хтось легенько штовхнув цей шар рукою, і він покотився по небосхилу. Ніж був при мені. Він чекав своєї долі і, напевне, навіть не здогадувався для чого він служитиме. Втім, яка різниця.

Page 1 Page 2 Page 3

Похожие материалы:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>